Улюбленець дітей на відпочинку. Професія – аніматор

«Освіта України» продовжує цикл публікацій «Цікаві професії». В центрі нашої уваги – педагог-організатор, вожатий дитячого табору. Робота в дитячих таборах відпочинку вже не одне десятиліття є неоціненним джерелом досвіду для студентів. Головна «заповідь» такого працівника: треба  бути людиною творчою і, звісно ж, любити дітей.

Перевагу зазвичай віддають студентам педагогічних вишів, яким необхідно проходити практику. Однак шанси є і у студентів інших спеціальностей, а також у випускників. Вагомим чинником для вожатого є досвід роботи, однак навіть без нього праце­влаштуватися можна. Головне – бажання. Багато таборів перед зміною проводить спеціальні школи, де новачків навчають основ роботи. Звісно, приймають не всіх підряд. Часто проводять відбір у вигляді тренінгів, де адміністрація табору на власні очі може побачити потенційних вожатих.
Починати шукати вакансію варто ще навесні: саме в цей час у більшості таборів набирають вожатих на літо. Проте навіть влітку на сайтах працевлаштування можна знайти актуальні оголошення. Основні вимоги до кандидатів переважно такі: педагогічна освіта (дехто просить ще й характеристику з місця навчання), креативність, уміння працювати в колективі, відповідальність, дисциплінованість. Вожаті мають бути прикладом для малечі, тож роботодавці часто звертають увагу на те, чи веде кандидат здоровий спосіб життя, чи немає шкідливих звичок і чи є досвід роботи з дітьми.
Варто пам’ятати, що робота вожатим у таборі – це велика відповідальність: не лише моральна, а й фізична. За відсутності батьків за життя і здоров’я дітей, яких у загоні може бути кілька десятків, відповідають вожаті. Тож стежити за непосидючою малечею доведеться постійно.
Для роботи в дитячому таборі треба прой­ти медичний огляд і отримати санітарну книжку. Також перед початком зміни оформляють трудовий договір і підписують спеціальний документ про відповідальність вожатого. Перед зміною їх обов’язково ознайомлюють з посадовою інструкцією.
Вожатих забезпечують харчуванням і проживанням, а в разі потреби – і медичним обслуговуванням. Утім, робота в літньому таборі – це зовсім не відпочинок і аж ніяк не легкий спосіб заробити гроші. Вона вкрай непроста і відповідальна. Вожаті мають безліч обов’язків та ненормований робочий день. Але це ще й джерело дуже корисного досвіду, особливо для тих, хто збирається присвятити своє життя роботі з дітьми.
Виховувати грою
Місцем, де найбільше вожатих в Україні, є Міжнародний дитячий центр «Артек». Тут працюють десять дитячих таборів, кожен з яких має власну специфіку. За зміну він приймає до 3 600 дітей, а протягом року – близько 30 тисяч.
Майбутній режисер молодіжних театрів, студент четвертого курсу Херсонського державного університету Владислав Тихонов працює вожатим у таборі «Польовий» уже друге літо.
– Я почув про роботу в «Артеку» в університеті, – розповів він «Освіті України». – Спостерігаючи за моєю активністю в університетському житті, голова студентського наукового товариства запропонував мені спробувати стати вожатим. Я написав заявку. При відборі звертали увагу і на мою успішність. У наш табір відбір дуже серйозний, потрапити не так просто. Передусім кандидат має бути відповідальним. Після попереднього відбору я поїхав до школи вожатих. Там нам розповідали про специфіку роботи в таборі, можливі її ускладнення. Вожатим в «Артеку» необхідно знати історію цього дитячого центру, адже кожен розповідає її дітям. У нашому таборі «Польовий» є також спеціалізована зміна роботи з інвалідами – тими, які погано бачать, погано чують чи мають порушення опорно-рухового апарату. Нам розповідали про цю зміну, показували відео, пояснювали психологічні аспекти роботи з особливими дітьми. Також радили, як краще знайти спільну мову з дітьми з незаможних сімей чи напівсиротами. В загоні ніхто не повинен почуватися незручно.
Владислав Тихонов працює з відпочивальниками одинадцяти – п’ятнадцяти років.
– Адміністрація враховує особисті здібності вожатого, – пояснює він. – Адже робота відрізняється: є молодші і старші групи, спеціалізовані морські і туристичні загони. До дітей середнього і старшого віку я вже звик, працювати з ними добре і легко.
Владислав є вожатим сьомого загону табору «Польовий». Їх у загоні три, кожен відповідає за свій сектор роботи. Вони міняються, коли хтось, наприклад, відпочиває після нічного чергування, виручають один одного.
– День вожатого розпочинається із самого ранку, – каже Владислав Тихонов. – О 6.45 підйом, планірка. Нам дають цілий перелік завдань, які ми маємо виконати з дітьми протягом дня: чогось досягти, чогось навчитися. День вожатого не закінчений, доки не виконано всі доручення.
Завдання залежать від тематики зміни й тієї мети, яку ставить адміністрація табору. Тепер вожаті працюють за програмою, покликаною прищепити дітям моральні цінності, доброту. Щоб після перебування в таборі вони дивилися на світ інакше: здавалося б дрібниця, але навіть вранішні привітання і слова «на добраніч» перед сном роблять малечу вихованішими. Виховують тут і під час проведення ігор, – без нудних повчань і догматів. Навіть на пляжі можна сказати: нехай дівчатка першими зайдуть у воду. А хлопці поступляться. Діти несвідомо це запам’ятовують. Перелік ігор для кожної вікової категорії дає адміністрація табору. Його можна доповнювати, підлаштовувати під «своїх» дітей.
Між прийомами їжі та відвідуванням пляжу вожаті й діти вирішують ще багато завдань. Організують походи до музею, проводять репетиції «візитівок», музичних конкурсів, бенефісів, урочистих лінійок.
– Буквально кожна година розписана. Діти, а також вожаті й адміністрація постійно в творчому пошуку, – каже Владислав. – Увесь час ми намагаємося зайняти дітей творчою діяльністю. Разом придумуємо пісні, ставимо сценки. Найбільше навантаження у другій половині дня, коли відбуваються звітні концерти, масштабні заходи табору. І, нарешті, о 22.30 в таборі вже відбій. Діти сплять.
Вожатий розповідає, що в роботі найскладніше – почути кожного.
– З дітьми можна створювати що завгодно. Вони наче підживлюють тебе морально й емоційно, – розповідає він. – У таборі вирує бурхливе життя. Воно захоплює. Завдяки цьому ти постійно працюєш і розвиваєшся. Буває, діти вже після зміни знаходять тебе в соціальних мережах. Пишуть, що сумують за Артеком, за загоном. Приємно, коли дитина тебе пам’ятає, цікавиться, як твої справи. Особливо взимку, коли ти вже – в сірому місті.
Найкраща нагорода – любов дітей
Не менш напружено трудяться вожаті і в інших таборах України. Євген Колесник – вожатий з п’ятирічним стажем – працює в таборі «Зірковий берег», що в селищі Орлівка під Севастополем.
– Мені подобається спілкуватися з дітьми, атмосфера, яка панує в таборі, – зізнається він. – Найскладнішими є перших три дні, організаційний період. Ти ще не знаєш імен дітей, звикаєш до них. Потрібно знайти спільну мову, подивитися, хто чим живе. На кожній зміні трапляються проблемні діти, які тебе не бажають слухати. Іноді навіть некеровані. Дитина може бути активною, але поводися не так, як треба. Цю бурхливу енергію необхідно спрямувати в конструктивне, позитивне русло. Звісно, не буває такого, щоб усі, без винятку, діти були слухняними і тебе любили. Завдання вожатого – зробити так, щоб його авторитет і авторитет більшості дітей був вищим за авторитет тих неслухняних. Тоді основна маса дітей не буде до них тягнутися, і вони не зможуть заважати усьому колективу.
Робота Євгена Колесника розпочинається о 7.45 – він будить дітей, стежить, щоб вони вдяглися, почистили зуби і пішли на зарядку. Далі вихованці прямують на сніданок, після якого вожатим потрібно зібрати весь загін, відвести до корпусів. Там вони вдягають купальники і далі – на море. Вожатий заходить у воду, і діти по черзі – по десять, під його наглядом купаються. Після цього вони перевдягаються, йдуть на обід і до 16.00 триває «тиха година». Простеживши, щоб вона була й справді тихою, вожатий відводить юних відпочивальників на підвечірок. Поївши, частина табору йде знову на море, інші – беруть участь у розвивальних іграх і спортивних естафетах, займаються розмальовками, створюють саморобки чи разом із вожатими готуються до вечірніх заходів. Серед найпопулярніших – конкурси «Містер табору» чи «Міс табору», вигадування сценаріїв виступу на сцені чи пісень.
Після вечері о 20.00 відбуваються цікаві розважальні заходи, концерти, перегляд мультфільмів. Далі – вечірня дискотека. В 22.00 йдуть спати молодші групи, а в 22.30 – і старші. Але для вожатих день не завершується. В 23.00 начальник зміни проводить планірку на наступний день, де розповідає про завтрашні заходи.
– У загоні може бути до тридцяти дітей. За ними стежать два – три вожатих, які змінюють одне одного, – розповів «Освіті України» Євген Колесник. – Я зазвичай беру молодші групи – з ними простіше. Вожатий весь час проводить із загоном. І постійно є робота: хтось кудись побіг, хтось щось загубив. За зміну можна взяти один – максимум два вихідних. А вільного часу у вожатого годин вісім – з 23.30 до 7.40. Серед приємних моментів – прощальний вечір, коли на лінійці діти плачуть, не хочуть розставатися. Це переконливо свідчить, що зміна минула не даремно.
За словами Євгена, найчастіше табори укладають контракти з ВНЗ, які відправляють у табір на практику студентів педагогічних спеціальностей. А сам він потрапив до табору завдяки педагогічному загону.
– Буває, що в місті формується група вожатих на чолі зі старшим, досвідченим працівником, який і пропонує свою команду на роботу в табори, – каже він. – Це можуть бути не лише студенти, а й старші люди. Зазвичай табори радо з ними спів­працюють. Адже ці люди часто вже мають досвід роботи з дітьми в таборі.

Марія БЄЛЯЄВА, «Освіта України»

Відпочинок за путівкою

Літнє оздоровлення дітей саме у розпалі. «Освіта України» вирішила довідатися: як відшукуються ресурси для відновлення здоров’я малих українців. Зокрема, на путівки в табори відпочинку для дітей освітян. Кого і куди саме направляють.

Основні джерела, з яких відбувається фінансове забезпечення таких путівок, – це кошти центрального бюджету, бюджетів місцевих адміністрацій, Чорнобильського фонду (на територіях, забруднених унаслідок аварії на Чорнобильській АЕС – наприклад, у Житомирській області), Фонду соціального страхування й освітянських профспілок. Зі слів заступника голови ЦК Профспілки працівників освіти і науки України Сергія Романюка, пропорція усіх складових кошторисного наповнення путівки визначається в кожній області окремо – регіони в цьому плані мають свободу дії.

УСІ ПІДРАХУНКИ – ВОСЕНИ

– З державного бюджету на оздоровлення дітей освітян виділяється лише частина коштів, а основна маса грошей надходить з місцевих бюджетів, – каже Сергій Михайлович. – Сталу суму (не залежно від вартості путівки) дає Фонд соціального страхування – 42 гривні з розрахунку на добу утримання дитини (з них 39 гривень на харчування, 1,5 гривні на медикаменти і 1,5 – на забезпечення культурної програми). Решту коштів «перекривають» інші джерела.

Наприклад, у цьому сезоні Міністерство освіти і науки виділило 500 тисяч гривень на оздоровлення таких дітей. Скільки всього залучено коштів на оздоровлення школярів у 2013 році, ми ще не знаємо, оскільки оздоровча кампанія триває. Остаточні цифри будуть відомі восени, коли підбиватимемо підсумки. Тоді матимемо також інформацію, скільки було оздоровлено дітей освітян.

Не всі педагоги зможуть оздоровити своїх дітей за рахунок таких безоплатних чи частково оплачуваних путівок – насамперед через недостатню кількість відведених на це коштів. Поняття квоти як такої в цьому питанні немає, бо кількість оздоровлених дітей педагогів залежить від того, чи органи місцевого самоврядування готові оплачувати перебування хлопчиків і дівчаток в оздоровчих таборах і санаторіях.

Як стверджує Сергій Романюк, профспілкові кошти становлять не більше десяти відсотків вартості путівки. Профспілки беруть на себе, як правило, організаційну роботу – зібрати в людей заяви і передати адміністрації.

– Якщо проаналізувати тенденцію потреб і заяв на путівки, які задовольнили – чи великий розрив між ними?

– Ми сьогодні прагнемо зменшити кількість пришкільних таборів і збільшити – стаціонарних. Тобто, щоб мати змогу більше виділяти таких путівок, про які йдеться. Нині Мінсоцполітики розробляє окрему програму щодо розбудови в Україні мережі дитячих стаціонарних оздоровчих закладів. Є передумови того, що в бюджеті вже наступного року будуть передбачені кошти, які держава вкладатиме в розбудову цих таборів. А вони – різної форми власності: державної, комунальної і приватної. Табори приватної форми власності є збитковими (оскільки дитяче оздоровлення не є прибутковою сферою). Тому в програму буде введено положення, за яким для приватних таборів будуть певні пільги, аби заохотити їх власників до оздоровлення дітей освітян, які претендують на путівки. Наприклад, якщо власник вкладатиме власні кошти у розвиток матеріальної бази, то він буде частково звільнений від податків, – розповідає Сергій Михайлович.

ВІДПОЧИВАТИ ТРЕБА ДОВШЕ

Зараз вважають, що дитину оздоровлювати треба не похапцем, не тиждень і навіть не десять днів, а протягом терміну, який реально забезпечить відновлення організму. І це правильно. Так, Фонд соціального страхування встановив деякі обмеження на оплату путівок – за його директивою, перебування дитини у таборі протягом менш ніж 18 днів не є оздоровчим, і тому прийняв рішення не давати дотацій на таке скорочене оздоровлення.

– Раніше видавали путівки навіть на дванадцять днів. Ми просили ліміт на чотирнадцять днів, щоб мати можливість оздоровити більшу кількість дітей, оскільки на всіх не вистачає коштів, аби оздоровити протягом 21 дня, але такий термін (14 днів) прийнятий не був, – каже заступник голови ЦК профспілки освітян і науковців.

До речі, такі часові нормативи путівки (від 18 до 21 дня) взято не «зі стелі» – з цього питання радились з медиками, які, знаючи особливості фізіології й компенсаторних механізмів дитини, визначили, що дитині потрібна саме ця, а не інша тривалість перебування в таборі, аби організм відпочив від навантажень навчального року і підготувався до наступного.

– Скільки заявок було подано освітянами на отримання таких путівок? Чи зросла в них потреба порівняно з попередніми роками?

– Зараз у нас такої інформації немає. Восени ми будемо підбивати підсумки спільно з організаціями, які займаються оздоровленням дітей. Профспілка теж до них належить, оскільки оплату ось цих десяти відсотків «батьківських» бере на себе – у разі, якщо батьки – учителі, які соціально незахищені.

Алгоритм дії батьків-освітян, якщо вони хочуть отримати таку оздоровчу путівку, дуже простий. Вони мають звернутись із заявою або до директора школи, або до голови профспілкового комітету своєї школи. На різні школи виділяється різна кількість путівок – вона корелюється з кількістю поданих заяв. Якщо путівок є менше, ніж заяв, вибирають якийсь критерій, за яким їх роздають найбільш потребуючим. Насамперед, це багатодітні та малозабезпечені сім’ї або ті, хто довго чекав на путівку і не отримував її протягом минулих років. Як правило, існує два основних види путівок – повністю безкоштовна (видається у зв’язку із важким матеріальним становищем) або з оплатою десяти відсотків її вартості з батьківської кишені. Але на місцях можуть самостійно встановлювати відсоток сплати батьками.

– Яка фактична мінімальна вартість такої путівки сьогодні?

– Вона різна. В регіонах може бути нижчою, ніж у Києві. Наприклад, є інформація, що в Черкасах один день перебування дитини на відпочинку коштує 90 гривень, якщо орієнтуватись на 21-денне перебування. Отже, повна вартість складатиме 1890 гривень. А от київська міська організація профспілки освітян спільно з управлінням освіти проводила тендер, який виграла база відпочинку, де вартість перебування 0дитини складає 137 гривень на день. Якщо Київ виграв тендер близько 140 гривень – то путівки по всій Україні коштують не більше.

Як уточнює Сергій Романюк, дорожчими можуть бути путівки в такі популярні дитячі здравниці, як «Молода гвардія» чи «Артек» – бо в них надають багато додаткових послуг.

ХОРОШИЙ ГОСПОДАР – НЕСЕ ДОДОМУ

Чи є якісь курортні зони чи санаторії, які спеціально виділені для відпочинку дітей (зокрема, освітян)? Хто оздоровлюється за такою путівкою? Їх як таких немає – під одним санаторним дахом відопчивають діти різних категорій – і ті, що отримали путівку на пільгових умовах, і ті, що оздоровлюються на загальних підставах, за рахунок 100-відосотково оплаченої батьками путівки.

Щож до регіонів, де можуть відпочивати за путівками діти, тут є цікавий факт.

– Відпочинковими зонами в Україні є: Крим, Карпати, ті регіони Одеської, Миколаївської та Херсонської областей, території яких виходять на узбережжя Чорного моря. Ще я би сюди відніс Полтавську область з чудовою природою, де можна відпочити, – продовжує Сергій Романюк. – Разом з тим у 90 відсотків випадків кожен голова обласної державної адміністрації при виділенні коштів на оздоровлення дітей обговорює зі своїми партнерами вимогу (незалежно, це освітянські діти чи ні), аби кошти залишились на його території. Тому, якщо провести аналіз тендерів на оздоровлення дітей – можна зробити висновок, що переважно донецькі хлопчики та дівчатка оздоровлюються в Донецькій області, житомирські – в Житомирській, чернігівські – в Чернігівській. І дуже мало випадків, коли хтось вибив якусь невеличку квоту путівок за межами області десь на березі Чорного моря.

– Офіційно це дозволяється?

– Чому ні? Це кошти місцевої влади. А вона хоче піднімати економіку свого району і не віддавати свої фінансові резерви за межі власної території. Ось, наприклад, Київська область стверджує: «Конча-Заспа нічим не гірша. Отже, чому ми маємо відправляти дітей у Крим» – і так далі. Та й справді, місце, придатне для оздоровлення дітей, є в кожній області.

Згідно з новим положенням, на оздоровчу путівку можуть претендувати всі діти віком від 6 до 18 років. Усі основні принципи розрахунку її кошторису не залежать від віку відпочивальника. Здавалося б, що дитина-першокласник потребує кращих і вигідніших умов перебування в таборі, бо «вона росте» – в реаліях оздоровлюватись така дитина буде на тих самих умовах, що і старшокласник.

– Якому регіону вдається оздоровити більшу кількість освітянських дітей за путівками, що надаються у вигляді соціальної допомоги?

– Торік передовиком стала Житомирська область. Кількість оздоровлених дітей там була більшою порівняно з іншими регіонами України – завдяки залученню коштів Чорнобильського фонду.

До речі, навіть якщо батьки-освітяни не зможуть отримати таку путівку для своєї дитини – ситуація не є критичною, – наголошує Сергій Романюк, – оскільки є й інші форми оздоровлення дітей. Не так давно прозвучала публічна заява прем’єр-міністра України Миколи Азарова, якою він зобов’язав усіх керівників оздоровити кожну дитину – неважливо, в якій формі. Наприклад, це можна зробити у так званих пришкільних таборах (про них «Освіта України» вже писала – Авт.), перебуваючи в яких, діти ночують вдома, а в школу приходять харчуватися і брати участь у різноманітних програмах.

Оксана КОВТОНЮК, «Освіта України»

 2 >